У дружній родині мистецтв музика займає особливе місце. Воно визначається тим, що розвиток музичних образів, який відбувається в часі, дозволяє гранично виразно передавати рух, боротьбу і зміну почуттів і пристрастей. Критик і композитор О. М. Сєров говорив, що в музиці може відображатися все людське життя в такому обсязі, в якому вона хвилює душу «почуттям скорботи і почуттям відради». Музика не тільки відображає духовне життя людини, а й організує, перетворює його як могутній фактор виховання майбутньої людини, вважав М. С. Шагінян. Дві тисячі років (щонайменше!) не окремі люди, а цілі народи в залишених ними пам’ятках народної мудрості намагалися від імені всього людства тлумачити музику як потребу і необхідність для розвитку людини.
Багаторічний досвід музичного виховання показує, що починати заняття з дітьми треба якомога раніше – в три, чотири, п’ять років. Пам’ять дитинства – найдорогоцінніша пам’ять: те, про що довідався в дитинстві, залишається на все життя. Якби можна було проаналізувати багато звершень у людському житті, то, певно ми з подивом виявили б, що це якоюсь мірою розмотування маленьких клубочків від вражень і досвіду, винесених з дитинства.
Цікаве висловлювання угорського композитора З. Кодаї: «Приблизно років шістнадцять тому… на питання: «Коли треба починати музичне виховання?» - я… відповів: «За дев’ять місяців до народження дитини ». З того часу я змінив свою думку. І сьогодні я відповів би: «За дев’ять місяців до народження матері!» Справді, мабуть, тоді наші внуки і правнуки виростуть свідомі того, що життя без музики – це справді убоге життя, стануть досконалішою публікою, ніж їхні матері». Якщо в родині ні в кого немає професійної освіти, ніхто не співає і не грає на музичному інструменті, то вирішальним є ставлення батьків до музики, до музичного виховання.
Перше і найважливіше, що вимагається від сім’ї – це створити атмосферу великої поваги до інструментальної, симфонічної, оперної, балетної, джазової – будь – якої гарної музики. Обов’язково повага, бо не можна говорити про неї зневажливо, тим більше вносити в заняття елемент тяжкої необхідності або нудьги.
Сім’я може і повинна бути першим щаблем художнього виховання. Батьки, які свідомо виховують і розвивають музичні нахили дитини, мають робити це по можливості систематично, незалежно від того, чи може стати і чи буде дитина музикантом – професіоналом, чи музика просто стане її другом на все життя.
Не таємниця, що деякі батьки абсолютно байдужі до музики. До музики, яка здатна збагатити і прикрасити життя! Часом музика звучить подовгу, але при цьому її часто майже не помічають. Таке безперервне звучання музики, наприклад, по радіо може призвести до цілковитої атрофії музичного впливу, бо, звикнувши в побуті до постійного звукового подразника, діти перестають помічати і сприймати звуки як музичне ціле.
Слухати музику треба навчити. Починаючи музичне виховання дитини, ми повинні пам’ятати, що світ музичних звуків – це та особлива стихія, у яку вводити дитину треба непомітно й радісно, а не тягнути примусово, називаючи це «вчись музики». І тільки краще, найкраще треба вкладати в дитячу свідомість.
С. Я.Маршак говорив, що у книжках, які пишуть для дітей, кожне слово має бути зважене й перевірене, бо за цими коротенькими книжками діти вчаться і мислити, і відчувати. З такою відповідальністю повинні ми відбирати музику, за допомогою якої збираємося виховувати і розвивати музичний смак дитини.
У мови музики, як і в інших мов, свої закони побудови і зв’язку. Люди винайшли нотопис, тож музику можна записати і прочитати.
М. С. Шагінян, яка багато уваги приділяла питанням музичної освіти у своїх статтях, вважала, що грамотне читання нот з умінням проспівати їх про себе, з правильним схопленням ритму повинне стати надбанням кожної дитини.
Голос дитини – природній інструмент, яким вона володіє з дитинства. Ось чому спів займає важливе місце у житті дитини. Дуже часто співи супроводжують й інші види музичної діяльності: танок, хоровод, ігрові дійства.
Пісня - яскрава, образна форма поглибленого уявлення про оточуюче середовище. Виконання пісні викликає у дитини позитивне відношення до всього прекрасного, доброго, і часом переконує її сильніше, ніж отримана іншим шляхом інформація. З великим піднесенням виконуються пісня про маму, щасливе дитинство, любов до рідного краю.
Процес навчання співу потребує від дитини великої активності й розумового навантаження. Вона вчиться порівнювати свій спів із співом інших.
Співи позитивно впливають на дитячий організм, допомагають розвитку мовлення, поглибленню дихання, зміцненню голосу.
Співи є важливим засобом музичного виховання, відіграють значну роль у вирішенні завдань, щодо всебічного і гармонійного розвитку дитини.
Методичною проблемою над якою я працюю в між атестаційний період є : «Виховання позитивних емоцій засобами співу». У ході її вирішення значну увагу приділяю роботі по:
- досягненню слухового самоконтролю у дітей;
- розвитку музичного слуху;
- формування природного дитячого звучання;
- виховання художнього смаку;
- любов до пісні.
Основна вимога нової програми – навчити дитину виразно, щиро виконувати цікаві й нескладні пісеньки.
У своїй роботі намагаюсь формувати і розвивати виконавські навички у дітей, адже у початковій школі закладається фундамент творчих здібностей.
Співи – складний процес. Виховувати співацькі навички необхідно в єдності із звуковою культурою мовлення. Порівняно з мовленням співи мають ряд специфічних особливостей. Йдеться не тільки про відповідне дихання, зміцнення й розвиток голосових зв'язок і т. ін. Але й про удосконалення певних нервово – фізіологічних механізмів. У процесі оволодіння звуковим мовленням у дитини виробляються міцні тимчасові зв’язки між слуховими і мовно – руховими центрами. І незважаючи на те, що нервово – фізіологічні механізми, співу і звукового мовлення ґрунтуються на двосторонніх нервових зв’язках – від слуху до голосу і від голосу до слуху, - ці зв’язки йдуть двома різними нервовими «маршрутами», оскільки співи вимагають оволодіння дещо відмінними системами рухів м’язів, голосового апарата і своєрідного пристосування органів дихання. Цим і пояснюється той факт, що збудження в мовно – рухових м’язах інколи «забиває» роботу в м’язах, від яких залежить відтворення мелодії, так само воно може негативно позначатися і на слуховому сприйманні, уявленні окремих звуків і всієї мелодії в цілому. Насправді виявляється, що більш розвинені мовно – рухові механізми певною мірою гальмують менш розвинені механізми вокальної діяльності. Водночас, правильна методика навчання співів це виключає. Вокальні навички формуються на основі навичок мовлення і з їх допомогою.
Співи здійснюються за участю складної системи аналізаторів(мовно – рухового, слухового та ін.). Від злагодженості в їх роботі залежить успіх навчання. Дитина повинна сама сприймати мелодію, весь час контролювати її своїм внутрішнім слухом.
При неправильній методиці навчанні у багатьох дітей виробляється звичка співати якомога голосніше, щоб їх голос виділявся серед інших голосів. До чого це призводить? В окремих мозкових центрах виникає дуже сильне збудження. Це збудження гальмує, ослаблює збудження в інших центрах. Дитина, по суті, не чує, як вона співає, а лише механічно виголошує слова у певному ритмі.
У свої й роботі я намагаюсь своєчасно виявити і всебічно розвинути музичні здібності у всіх гуртківців. Справа ця дуже складна. Однак завдяки зусиллям, які я докладаю з перших занять, досягаються позитивні результати. Одним із ефективних засобів цієї роботи є вміле використання музичних вправ.
Для гуртківців слід добирати найпростіші і найобразніші пісеньки, вправи. Ось наприклад:
Музика Р. Роджерса (з кінофільму «Звуки музики»)
ДО-РЕ-МІ (Додаток 1)
ДО – горобчика гніздо,
РЕ – вітрець серед дерев,
МІ – ви знаєте самі,
ФА – до нот усі слова.
СОЛЬ – просольфеджує ЛЯ,
ЛЯ – підхопить вся земля,
СІ – усі співають, хто
Хоче знов прийти у ДО.
Вивчивши цю пісеньку - вправу, гуртківці оволодіють ритмом і змінами дихання відповідно з її музичними фразами. Щоб домогтися м’якого і легкого звучання кажемо: «Дитина маленька, а маленьким діткам і говорять, і пісні співають лагідно, а будете голосно співати, налякаєте маля, і воно буде плакати». Так знімається форсування звука. Емоційно сприйнявши образ пісеньки – вправи гуртківці прагнуть злити свій голос з голосом керівника і звучанням інструменту. В результаті поступово можна досягти правильного відтворення звуку і створення в уяві дітей відповідного образу.
Коли гуртківці засвоїли пісеньку – вправу «ДО-РЕ-МІ» переходимо до співаночки «Дощик»(Додаток 2).
Зміст співаночки «Дощик» можна розкрити так: «Діти, ви всі бачили, як у городі ростуть морква, капуста, горох, буряки, картопля, помідори. Коли починає іти дощик діти йому кричать: «Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику» або кричать: «Лийся, дощик, густо, хай росте капуста!» і ось на городі всього багато виросло. Наварили густого, смачного борщу, всім дали ложки, щоб їли і дощику теж дали ложку: «Дощик, дощик, дужче, дамо тобі гущі, дамо тобі ложку, сьорбай борщ потрошку!».
Вивчивши цю співаночку з гуртківцями, як показує досвід, приносить добрі наслідки:
- діти починають співати вільно, без напруження, не форсуючи звук;
- навчаються співати всім колективом;
- значна частина гуртківців навчається відносно чисто виконувати прості пісеньки – вправи.
Використовуючи ці простенькі пісеньки - вправи можна досягти чистого інтонування, злагодженого співу, емоційно – виразного виконання. Закріплюється бажання отримувати задоволення від співу.
У всіх вікових групах намагаюсь індивідуально підходити до кожної дитини. Перевіряю співочі можливості декілька разів на рік. Для цього на заняттях використовую різні прийоми: кожній дитині пропоную проспівати куплет пісні; одна співає заспів, друга – приспів; почергово всі співають по одній музичній фразі. Для перевірки береться тільки добре вивчена і легенька пісенька. З дітьми, які фальшиво інтонують працюю індивідуально. Також сама складаю пісні, і хочу, щоб вони принесли радість гуртківцям і слухачам.
|
